Розробка уроку.7 клас. географія.

Автор: вчитель географії ЗОШ №97

Шатровка Інна Олександрівна

Тема: Внутрішні води Північної Америки: великі річкові системи, озера та їх походження.

 Мета: сформувати уявлення учнів про води суходолу Північної Америки, показати їх взаємозв’язок з кліматом та рельєфом, пояснити нерівномірність розподілу вод  на материку; охарактеризувати особливості північноамериканських річок та озер,  Їх господарське значення та екологічні проблеми; формувати навички картографічної діяльності.

 Тип уроку: вивчення  нового матеріалу.

 Обладнання: фізична та кліматична карта Північної Америки, атласи, підручники, презентація «Внутрішні води  Північної Америки».

 Опорні поняття: режим роботи річки, вододіл, водоспад, каньйон, айсберг, багаторічна мерзлота, льодовики.

Хід уроку.

  І Організаційний момент

 ІІ Актуалізація опорних знань

 1.Гра «Пінг-понг» перевірка  знання номенклатури біля карти;

2. « Геолото».  Учням пропонується обрати кульку з питанням по вивченій темі, якщо учню попадає кулька «Приз», він звільняється від відповіді, «Зеро» - це право задати питання вчителю.

 ІІІ Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів

«Цікава топоніміка»

Сьогодні на уроці ми познайомимось з різноманітними фактами про внутрішні води Північної Америки, розглянемо систему річок та  озер, щоб налаштуватись на роботу пропоную звернути свою увагу на топоніміку деяких водних об’єктів: Міссісіпі – «велика річка», Міссурі – «бруднуля», «мулиста», Колорадо - «Червона річка»,  Єллостоун  – «річка жовтого каміння»Юкон – «велика річка»,  Вінніпег - «брудна вода», Онтаріо – «прекрасне озеро», Ері, Гурон – за назвою індіанських племен, що мешкали на узбережжі цих озер, Ніагарський водоспад – «грім потоків».

 IV Вивчення нового матеріалу

1.     Еврістична бесіда

-         Який зв’язок існує між кліматичними умовами території та її поверхневими водами?

-         Що відноситься до внутрішніх вод материка?

-         Які частини Північної Америки особливо багаті поверхневими водами? Як на це впливає рельєф місцевості?

-         Чим пояснюється різний характер течії річок?

-         Визначте до басейнів яких океанів відносяться самі великі річки Північної Америки?

-         Який тип живлення має більшість річок Північної Америки на вашу думку?

-         Як розташування в різних кліматичних поясах впливає на режим річок?

-         Поясніть на прикладі річок Північної Америки, як ви розумієте вислів «Річка дзеркало клімату».

 2.Виступи учнів: стислі характеристики головних річок Північної Америки (Юкон, Колорадо, Міссісіпі, Святого Лаврентія). Під час виступів учні заповнюють таблицю, користуючись фізичною картою Північної Америки:

Басейн океанів				Басейн внутрішнього стоку
Тихого	Індійського	Атлантичного	Північного Льодовитого

     3.Картографічний практикум

- Нанесіть на контурну карту кордони басейнів річного стоку: а) Північного Льодовитого океану; б) Тихого океану; в) Атлантичного океану; г) Великих озер.

- Підпишіть на контурній карті головні річки, водоспади та озера Північної Америки.

 4.Великі Американські озера (фрагменти відео)

V Закріплення вивченного матеріалу

     1) Робота учнів біля настінної карти «Ти мені, я тобі»;

      2) “Берегова лінія Північної Америки” (Використано матеріали з Інтернету)

Учні позначають цифрами-кодами форми рельєфу, що показує вчитель. 

І варіант		ІІ варіант
0	Гудзонова	11
1	Мексиканська	10
2	Каліфорнійська	9
3	Аляска	8
4	Лабрадор	7
5	Флорида	6
6	Юкатан	5
7	Алеутські	4
8	Канадський Арктичний	3
9	Куба	2
10	Ньюфаундленд	1
11	Берингова	0

Порядок демонстрації вчителем об'єктів на фізичній карті:

1.    Острів Ньюфаундленд.

2.    Каліфорнійська затока.

3.    Алеутські острови.

4.    Берингова протока.

5.    Півострів Лабрадор.

6.    Затока Аляска.

7.    Півострів Юкатан.

8.    Острів Куба.

9.    Мексиканська затока.

10.    Канадський Арктичний архіпелаг.

11.    Півострів Флорида.

12.    Гудзонова затока.   

Відповіді:

№ питання	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	Оцінка
І варіант
ІІ варіант

Відповіді:

І варіант: 10, 2, 7, 11, 4, 3 – 6, 1, 9, 8, 5, 0.

ІІ варіант: 1, 9, 4, 0, 7, 8 – 5, 10, 2, 3, 6, 11.

Матеріал для виступів учнів

Атаба́ска — річка на заході Канади (система ріки Макензі). Довжина 1 231 кілометрів, площа басейну 153 000 км². Бере початок вСкелястих горах, протікає Великими рівнинами, посеред розробок Нафтових пісків Атабаски, впадає в озеро Атабаска.

Середні витрати 651 м³/с, льодостав з жовтня по квітень. Судноплавна від міста Мак-Маррі.

  

Витік	Скелясті гори
Гирло	Атабаска
Країни басейну	Канада
Прирічкові країни	Канада
Довжина	1 231 кілометрів
Середньорічний стік	651 м³/с
Площа басейну	153 000 км²

 Фрейзер (англ. Fraser River), — найдовша річка провинції Британська Колумбія, Канада. Середньорічний стік 3 550 м³/с. Площа басейну 220 000 км².

Бере початок в льодовикових ггорах Йеллогед Пась, Скелясті гори. Впадає у річку Нечако біля міста Прінс-Джордж. Річка Томпсонвпадає у Фрейзер у містечку Литтон. Після цього Фрейзер серед Берегових Гір (англ. Coast Mountains) по Фрейзер Канйонудовжиною 270 кілометрів (англ. Fraser Canyon), а потім тече в Фрейзер Валлі (англ. Fraser Valley) через міста Чілівак, Абботсфорд, та Мисіон в напрямку Ванкувера.

[ред.]Історія

14 червня 1792 року іспанські дослідники Діонісіо Алкала Ґаліано (англ. Dionisio Alcalá Galiano ) і Сайетано Вальдес (англ. Cayetano Valdes) відкрили гирло Фрейзера. Британський дослідник Олександр Макензі (англ. Alexander MacKenzie) досліджував річку у 1793році. Річку названо у честь британського дослідника Симона Фрейзера,який знайшов витік річки у 1807 році.

Гирло	Фрейзер Ривер Дельта, Джорджія Страйт
Країнибасейну	Британська Колумбія
Довжина	1 375 км
Площа басейну	220 000 км2
Притоки	Йеллогед Пась

Маке́нзі  (фр. Fleuve Mackenzie, англ. Mackenzie River) — найбільша річка Канади й усієї американської Півночі: протяжність річки — приблизно 4,5 тисяч км. Її басейн розташований між пасмами Кордильєр і Гудзоновою затокою, між преріями на півдні й арктичним узбережжям на півночі. Інколи звана «Північною Міссісіпі»: ймовірно, тому, що коли подивитись на карту, то Макензі є немовби зворотним відображенням Міссісіпі — обидві ріки течуть у протилежних напрямах і майже навпіл ділять між собою материк.

Починається річка Макензі як Атабаска в канадській провінції Британська Колумбія у Скелястих горах Кордильєр. Після озераАтабаска, річка тече вже під назвою Невільнича та впадає до Великого Невільничого озера, а витікає з нього як Макензі.

Притоки

Ліві:Піс Хей Лаярд Кіл 

           Історія відкриття та освоєння

Макензі має досить складну річкову систему, та й сама вона на окремих ділянках своєї течії називається по-різному. Під іменемАтабаски річка спускається із Скелястих гір, утворюючи подекуди пороги і водоспади. Вихопившись із гір на великі рівнини, вона тече до великого озера Атабаски, а вийшовши з нього, називається Невільничою. Далі її шлях пролягає до Великого Невільничого озера.

Ім'я «Атабаска» річка одержала від назви індіанського племені, яке живе на території, де вона протікає.

Невільнича річка й озеро так названі тому, що індіанці, які жили на їхніх берегах, серед інших племен були відомі як «раби». Слово «раб» в уявленні індіанців східних районів означало «ворог», «чужа людина». Ці групи часто ворогували між собою, звідси виникли і неприязні стосунки. Коли європейці-колонізатори дізналися про це, вони так і назвали річку й озеро.

З Великого Невільничого озера витікає річка Макензі, названа ім'ям свого першовідкривача. Вона тече на північ і впадає вПівнічний Льодовитий океан; ширина могутнього потоку досягає 1,5—2 км.

Край, по якому тече Макензі, лежить осторонь від торговельних шляхів, він малозаселений і відзначається суворими природними умовами. Європейці з'явилися тут значно пізніше, ніж на Міссісіпі.

В історії відкриття й освоєння північних районів Канади велику роль відіграла «Компанія Гудзонової затоки» — акціонерне торговельне товариство, засноване англійцями 1670 року для розвитку хутрового промислу і торгівлі, але його потаємними помислами було захоплення і колонізація Канади — країни, багатої на природні ресурси.

Агенти компанії нишпорили скрізь. Це були спритні, заповзятливі ділки, ладні на все заради грошей. «Лісові волоцюги», як їх тоді називали, пробиралися в глухі місця, скуповували або обмінювали на товари хутра в індіанців, вели активну розвідку. «Лісові волоцюги» зробили багато важливих географічних відкриттів. Поступово пробираючись у глиб північноамериканського материка, а також у північні, західні його райони, в другій половині XVIII сторіччя вони добралися до річки Макензі.

Один із «лісових волоцюг» — якийсь Семюель Херн — у 1771 році побував на Великому Невільничому озері, в районах, де ще не ступала нога європейця. Через деякий час на берегах цього озера і річки Атабаски з'явилися перші поселення колоністів. Однак після цього ще довго ніхто не знав, куди тече і в яке море чи озеро впадає річка, що витікає з Невільничого озера. Загадка цієї річки не давала спокою географам. Дослідники намагалися довідатися чи є вона заповітною дорогою в Тихий океан, яку довго шукали, намагаючись знайти короткий шлях у Індію та в східні країни.

Розгадати таємницю річки випало на долю одного із службовців компанії — Олександра Макензі. В супроводі кількох супутників 3 червня 1789 року він вирушив униз по річці Невільничій на чотирьох великих каное, навантажених товарами.

Макензі був твердо впевнений, що велика і широка річка, по якій вони пливли, приведе до Тихого океану. Та що далі посувалися мандрівники на північ, то більше сумнівів виникало в Макензі. З таємною надією він ждав, коли ж нарешті річка поверне на захід. Усі свої враження і спостереження Макензі занотовував у щоденник. Іноді мандрівники висаджувалися на берег для розвідки. У щоденнику з'являлися чергові записи: про знайдені виходи нафти, виявлені шари кам'яного вугілля, зміни ландшафту, про суттєві зміни в течії річки.

Місця були дикі, безлюдні. Лише коли-не-коли можна було побачити вігвами (хатини) індіанців. Людей ніде не було видно. Можливо, вони ховалися, побачивши непроханих гостей.

Довго пливли наші мандрівники вниз по річці. Уже відчувалося холодне дихання півночі, особливо вночі, коли люди мерзли навіть біля розкладених вогнищ. Макензі, бачачи, що курс річки не відхиляється, записав у щоденнику: «…мені стало цілком ясно, що річка впадає у Велике Північне море».

І справді, через кілька днів, вилізши на один з прибережних пагорбів, Макензі побачив у підзорну трубу відкрите море і кілька китів у ньому.

«

Ну от ми й прибули. Попереду — Північне море!

»

 — сказав він своїм супутникам. Ця звістка нікого не втішила: стільки було докладено зусиль і все марно. Не буде ні слави, ні нагород.

Під враженням сумного кінця і краху заповітної мрії Макензі назвав відкриту ними річку Річкою Розчарування. За минулі 102 дні мандрівники пройшли понад три тисячі кілометрів.

Макензі навіть не підозрював про те, який великий внесок він зробив у географічну науку, його подвиг оцінили пізніше. Географ Барпі, наприклад, писав: «…це був один із найвидатніших подвигів внутріматерикових досліджень як за його великими результатами, так і за короткочасністю подорожі».

Назва, дана річці Макензі, не прищепилася. Вона зникла після того, як їй привласнили ім'я її першовідкривача. Однак місцеве населення— індіанці й ескімоси — не прийняли цієї назви і, як і раніше, називають її «Великою річкою».

Ніага́ра (англ. Niagara River) — річка в Північній Америці, яка з'єднує озера Ері та Онтаріо і відділяє американський штат Нью-Йорк від канадської провінції Онтаріо.

Довжина приблизно 56 км, площа басейну 665 тисяч км². Середня витрата води — 5,9 тисяч м³/сек.

Річка витікає з озера Ері в районі поміж Баффало та Форт-Ері, тече переважно на північ. У верхній течії поділяється на два рукави, створюючи острови Гранд-Айленд (США) та Нейві-Айленд (Канада). У середній течії розташовані Ніагарський водоспад та пороги, в обхід яких створений канал Уелленд.

На річці та неподалік від неї розташовані міста:

Баффало (Нью-Йорк)  США

Форт-Ері (Онтаріо)  Канада

Льюістон (Нью-Йорк)  США

Ніагара-Фоллс (Нью-Йорк)  США

Ніагара-Фоллс (Онтаріо)  Канада

Ніагара-он-де-Лейк (Онтаріо)  Канада

Куінстон (Онтаріо)  Канада

Ю́кон (англ. Yukon River) — річка у Північній Америці в межах Канади і США (Аляска).

Слово Юкон мовою індіанського племені ґвіч'їн (Gwich'in) означає «Велика річка».

Довжина Юкону — 2 897 км, площа річкового басейну — 855 000 км² (існує доволі значна розбіжність у даних через різні підходи до встановлення витоку Юкону).

Пересічна витрата води в гирлі — 6 500 м³/рік.

Живлення — снігове.

Під час повені (травень — червень) рівень води здіймається на 15-20 м.

Географія протікання

Юкон бере початок на північних схилах Берегового хребта у Кордильєрах. Тече територією Юкон у північно-західному напрямку до кордону з Аляскою (США), яку перетинає зі сходу на захід, поділяючи штат приблизно порівну.

Впадає у затоку Нортон Берингового моря, утворюючи велику дельту.

Основні притоки:

Праві: Тііслін, Біг Селмон, Літл Селмон, Пеллі, Стюарт, Клондайк, Поркьюпайн, Надвізік, Тозітна, Мілозітна, Чандалар, Коюкук, Нулато, Атчуілінгук, Андріївський Рівер.

Ліві: Уайт, Чарлі, Берч, Бівер, Танана, Йюкі, Новітні, Інноко, Реіндір.

 Юкон судноплавний на 3 200 км від гирла.

Поширене рибальство. Річка Юкон відома «золотою лихоманкою» початку XX століття на Клондайку — освоєнням золотих родовищ, відкритих у басейні річки та її притоки Клондайк у 1896 році.