Екскурсія по ландшафтам о. Хортиця (північна частина)

Екскурсія по ландшафтам о. Хортиця

(північна частина)

                                                Черьомухіна Альона Олександрівна

Вчитель географії гімназія №107.

      Острів Хортиця є найбільшим островом долини Дніпра. Його площа дорівнює 2334.22 га, довжина 12,5 км, ширина до 2,5 км. У північній частині острова розташований ряд невеликих скелястих островків – Середній, Три Стоги, Два брати. Нижче за течією Дніпра розташовані ще два острови – Байда (правий рукав) та Розстьобін (лівий рукав).

Вперше про необхідність збереження для нащадків історико-культурної й природної спадщини острова на Дніпрі заявив у 1910 році фундатор першої в Російській імперії природоохоронної організації „Хортицької спілки охоронників природи” Петро Пилипович Бузук, учитель природознавства Хортицького центрального училища. Починав же П. П. Бузук поблизу нашої Хортиці. До його „Общества” увійшли чимало (якщо не більшість) німців-менонітів. Ось головні напрямки в роботі організації: збереження тваринного, рослинного, а також мінерального світу й розповсюдження знань про природу. Насамперед – про природу краю. У Москві Бузук отримує за свою справді подвижницьку діяльність Срібну медаль та грамоти, у провінційному ж Олександрівську влада на нього навіть не звертала уваги. З одного боку етнограф-історик Я. П. Новицький,а з іншого боку П. П. Бузук настійно й переконливо пропагують духовні цінності Хортиці та її околиць, наполягають на необхідності бережливого ставлення до цієї землі.

Основні природоохоронні справи острова Хортиця:

• 1958 рік – о. Хортиця проголошено пам’яткою природи місцевого значення.
• 1963 рік – о. Хортиця проголошено пам’яткою природи республіканського значення.
• 1965 рік – Постановою Радів Міністрів УРСР №911 від 19.09.1965 о.Хортиця було проголошено Державним історико-культурним заповідником площею 2650 га.
• 1974 рік – Постановою Ради Міністрів УРСР №500 від 28.10.1974 на території о.Хортиця було організовано геологічний заказник загальнодержавного значення „Дніпровські пороги” загальною площею 1383 га. До його складу ввійшли о. Хортиця, о. Байда, скелі „Три стоги”, селі „Два брати”, о. Растьобін.
• 1984 рік – Плавні оголошені зоною абсолютної заповідності.
• 1993   рік – Постановою Кабінету Міністрів України Державному історико – культурному заповіднику на о. Хортиця було надано статус Національного площею 2359,3 га.

Критерії цінностей природних територій.

Але в чому ж цінність Хортиці? І що взагалі необхідно охороняти на острові?

Критеріями цінності природних територій вчені визначили наступні:

- різноманіття та унікальність природних ландшафтів території;

- різноманіття та унікальність флори та рослинності;

- різноманіття та унікальність фауни і тваринного населення.

Мотиваційний момент екскурсії.

Діти, подивиться, будь ласка, навкруги, що ви бачите: природу – правильно, з чого вона складається: рослини, тварини, грунти, вода, повітря(клімат, погода), рельєф. І совокупність всіх цих компонентів на певній території – є ландшафтом, тому ви зрозуміли, що наша екскурсія буде присвячена  різноманіттю природних ландшафтів острова Хортиця.

Перш ніж ми з вами будемо вивчати ландшафти Хортиці, давайте визначимось, що таке ландшафти, які є види ландшафтів? (зупинка 1)

         Ландшафт – це певна територія, однорідна за своїм походженням та історією розвитку, яка має єдиний геологічний фундамент, однотипний рельєф клімат, однакове поєднання гідрологічних і температурних умов, ґрунтів і біоценозів (рослинного і тваринного світу).

         Виходячи із поняття, нам необхідно починати з самого початку, тобто походження та історія розвитку Хортиці.

         Більше 2 мільярдів років тому виник плоскогірний масив, котрий іменується сьогодні Українським кристалічним щитом. Під впливом часу ерозійні процеси зруйнували всю верхню гірську частину щита, вкривши його потужною корою вивітрювання і осадовим чохлом у багато кілометрів.

Пізніше, біля 600 мільйонів років тому, під дією тектонічних процесів Український щит почав підніматися, що призвело до його тріскання і розколу. Саме у цей час, як вважають вчені, від моноліту Українського кристалічного щита відколовся «останець» - майбутній острів Хортиця.

Завершили справу створення славетного острова більше 2 млн. років тому великі зледеніння. Древня річка, праматір'ю сучасного Дніпра, сповнена талими водами льодовиків, спрямувала свій біг розломом на південь, змиваючи на своєму шляху осадові породи і відкриваючи найдревніші утворення земної кори. Зустрівши на своєму шляху величезну гранітну брилу, ріка обійшла її з двох боків, утворивши Острів.

Таким чином, геологічно острів Хортиця визначається як гранітний „стіл", нахилений з півночі на південь, формування рельєфу якого проходило, головним чином, під впливом річкової ерозії. На півночі він 35-метровими крутими скелями височить над Дніпром, у центральній частині має вигляд плато, а на півдні його глибина занурення у товщу осадових порід сягає 20 метрів, створюючи плавні. Тож амплітуда висот кристалічного фундаменту острова Хортиці з півночі на південь сягає більше 50 метрів.

Приблизно 10 тисяч років тому, після відступу останнього льодовика, кліматичні умови наблизились до сучасних, на острові Хортиця розпочався процес утворення ландшафтів. Льодовикові води залишили на Хортиці масу дрібного матеріалу у вигляді піску, глини і каменів. З цих наносів завдяки діяльності вітру, який переносив масу дрібного пилу, сформувався ліс, який укрив товстим шаром значну частину острова. У подальшому, ліс став основою (материнською породою) для створення чорноземних ґрунтів.

2,5 тисячі років тому межі природних зон посіли сучасне положення, і вік ландшафтів острова Хортиця, як правило, датується цим часом.

Існує два основних виду ландшафту:  природний і антропогенний.

Природний ландшафт, в свою чергу, поділяється на зональні (типові) та азональні(нетипові, унікальні) ландшафти.

Зональні (типові) ландшафти - це ландшафти, характерні для даної природної зони. Наприклад, лісові ландшафти, степові, пустельні тощо.

Азональні(нетипові, унікальні) ландшафти - це ландшафти, які не характерні для даної природної зони і утворюють вкраплення у зональні ландшафти, але не переважають їх за площею.

Які існують ландшафти на о. Хортиця?

Острів Хортиця знаходиться у межах Степової природної зони півдня України, яка характеризується спокійними рівнинно-хвильовими формами рельєфу, а рослинний компонент представлений справжнім (різнотравно-типчаково-ковиловим) степом.

Типовими ландшафтами Хортиці є зональні - СТЕПОВІ  ландшафти. Колись у минулому, всього 100 років тому, степами була зайнята уся підвищена північна і центральна частина острова і схили балок. Сьогодні цю частину острова займають антропогенні ландшафти. (зупинка №2 на святилище штучний ліс)

Антропогенний ландшафт – це природний ландшафт, змінений в процесі господарської діяльності людиною, або штучно створений на природній основі.   

           Існують такі види антропогенних ландшафтів:

1.Змінені ландшафти – це антропогенні комплекси, структура яких, хоч і сильно змінена людиною, але нагадує структуру первинних ландшафтів. (Наприклад, розрізані  в результаті випасу типчаково-полинні  травостої на схилах балок на місці розвинених не давно різнотравно-типчаково-ковилових степів.

2.Ренатуралізовані ландшафти – антропогенні ландшафти, які придбали в процесі саморозвитку риси первісних ландшафтів.

3.Трансформіровані антропогенні ландшафти – відрізняються  новим типом рослинного покриву. (штучний ліс , який виник на місці степів).

4.Природничо-подібні (псвевдоприродничі) ландшафти  - під впливом діяльності людини інколи виникають настільки постійні саморегульовані комплекси, які важко відрізнити від природних. (наприклад поймені луки, які виникли, на місці сходження левад.)

5.Антропогенні неоландшафти – створені заново антропогенні ландшафти( є 4 групи: кар’єрно-отвальні ландшафти, селитебні ландшафти –населені міста, села, кургані ландшафти, водні ландшафти – пруди, ставки.

Майже вся північна частина плато, яку в минулому вкривав псамофітний (піщаний) ковиловий степ, зайнята штучними лісонасадженнями із акації білої, ясена, дуба, клена і сосни. Це значно підвищило комфортність території для відпочинку, але невпізнанно змінило природний ландшафт.

Центральна частина острова, в минулому вкрита справжнім степом - зайнята агроландшафтами, які представлені садами та ріллею. Степові ділянки збереглися лише на схилах вздовж західного та східного узбережжя острова і характеризуються високою естетичною, науковою і природоохоронною цінністю як ландшафти, які зберегли свій історичний вигляд.

Азональні  (нетипові, унікальні) ландшафти

.Яружно-балкові комплекси о.Хортиця

(зупинка №3 в балці Совутиної)

Своїми краями на сході і заході острова плато круто обривається до Дніпра, спричиняючи  розвиток  яружно-балкові ландшафтів   (природних   комплексів),  що прорізають степовий ландшафт. Розвиток балок і ярів залежить, в основному, від складу ґрунтоутворюючих порід і потужності ерозійних процесів. Як ми вже знаємо, ґрунтоутворювачі породи острова Хортиця представлені лісами, які мають пилоподібну структуру і легко піддаються водній ерозії. А потужність ерозійних процесів визначається глибиною залягання гранітів, що підстеляють ліси, а також їх неоднорідністю (наявністю западин, розколів тощо).

В межах яружно-балкових комплексів Хортиці розташовано 18 великих балок, які характеризуються високою естетичною цінністю і представлені степовою, байрачною, чагарниковою і штучно-лісовою рослинністю.

Схилові ділянки яружно-балкової системи зайняті степовою рослинністю, яка представлена справжнім, петрофітним (або кам'янистим), чагарниковим і лучним степом. (як впливає ґрунт на формування ландшафту балки, що в ПТК все взаємопов’язане).

У більшості балок острова Хортиця створюються умови, сприятливі для розвитку лісу. Вони дають притулок лісовим угрупованням, які отримали назву байрачні ліси або БАЙРАЧНО-ЛІСОВІ ЛАНДШАФТИ.)Основу лісової байрачної рослинності складають діброви, до складу яких по днищах балок приєднуються тополя чорна і біла.

Між байраками і степовою рослинністю балок розташована смуга чагарників, деякі з яких, таволга звіроболиста і мигдаль степовий, поширюючись далеко за межі деревного пологу, утворюють самостійні угруповання - ділянки чагарникового степу. (зупинка №4.)

Взагалі  острів Хортиця являє собою південну межу лісово-байрачних ландшафтів України у підзоні справжніх степів і набуває через це величезної наукової цінності. У центральній частині Запорізької області і у Приазов'ї подібні ландшафти відсутні.

Скельні ландшафтні комплекси о.Хортиця (зупинка №5).

В північній та середній частині острова по береговому краю на денну поверхню виходять докембрійські кристалічні породи віком 2-2,6 млрд. років (вони були свідками зародження життя на Землі, бачили розквіт багатоклітинних організмів і появу первинної людини, яка оселилася на острові 14 тисяч років тому). Близьке залягання гранітів від поверхні визначає головну ландшафтну особливість Хортиці (на окремих ділянках круті скелі   піднімаються   на  25-35   метрів   над  рівнем  Дніпра).   На  скельних  ландшафтах формуються унікальні екосистеми кам'янистих відслонень, в утворенні яких беруть участь спеціалізовані види організмів, пристосовані до життя на скелях і камінні.

До скельних ділянок примикають ділянки петрофітного (кам'янистого) степу, екосистеми якого утворені, з одного боку, представниками зональної флори і фауни, а з другого, петрофітами - видами, пристосованими до життя на кам'янистих або щебенистих ґрунтах. Ландшафти скель і кам'янистих відслонень о. Хортиця мають надзвичайно високу естетичну, наукову і природоохоронну цінність.

Плавневі ландшафти острова Хортиця

Особливу цінність становлять заплавні ландшафтні комплекси південної частини острова Хортиця - залишки знаменитих Кінсько-Дніпровських плавнів, затоплених водами Каховського водосховища. Цю частину Хортиці протягом багатьох тисячоліть побудувала течія Дніпра. Сьогодні заплавні ландшафти Хортиці включають численні протоки й озера, представлені надводною, плаваючою і підводною рослинністю (ОЗЕРНІ ЛАНДШАФТИ), острови і кучугури, покриті плавневими лісами із залишками заплавних дібров, осокірників, густих вербняків і верболозів (ЗАПЛАВНО-ЛІСОВІ ЛАНДШАФТИ), заплавних луків (ЛУЧНІ ЛАНДШАФТИ), заростями прибережно-водної і болотної рослинності (БОЛОТНІ ЛАНДШАФТИ).

Окрім основних видів ландшафтів, існують основні морфологічні частини ландшафту – фації, урочища і місцевості, проміжні – складні урочища і підурочища.

                Фація – найменший за розмірами та найбільш однорідний у природному відношенні ПТК, протягом якого зберігається однакова літологія поверхневих порід, однаковий характер рельєфу та зволоження, один мікроклімат, один ґрунтовий різновид та один біоценоз. Таким чином, найбільш істотним признаком фації виступає просторова однорідність всіх природних компонентів.

Наведене визначення належить тільки до фацій, які розвиваються у звичайних умовах, без впливу на них господарської діяльності людини. Різноманітність фацій визначається різноманітністю місцерозташувань, тобто форм мікро- та мезорельєфу.

Підурочище – група фацій, розташованих на одному елементі мезорельєфу та об’єднаних загальними процесами перерозподілу поживних речовин, тепла і вологи (Д.Л. Арманд). Інше визначення: “Підурочище є ПТК, який складається з групи фацій, тісно пов’язаних генетично і динамічно внаслідок їх загального положення на одному з елементів форми мезорельєфу однакової експозиції” (М.О. Солнцев). Фації, які входять до складу одного підурочища, можуть розрізнятися деякими властивостями ґрунтів (механічним складом, ступенем опідзоленості, інтенсивністю процесів змиву та намиву) та рослинністю (складом трав’яного покриву). Підурочище, будучи проміжною морфологічною одиницею, в окремих ландшафтах не виділяються.

Урочище – більш великий за розмірами ПТК, пов’язаний з випуклими або увігнутими мезоформами рельєфу, який представляє закономірно побудовану систему генетично, динамічно і територіально пов’язаних фацій або їх груп (підурочища). За однакових геологічних та гідрогеологічних умов головним фактором виділення урочищ є мезо-форма рельєфу. У межах урочищ зустрічається кілька ґрунтових типів, а рослинний покрив ще різноманітніший за підурочище і переважає фітоценоз одного екологічного ряду.

За характером розповсюдження, площею  у ландшафті розрізняють основні та другорядні урочища: основні визначають морфологічну структуру ландшафту і представлені повсюди, а другорядні зустрічаються рідко і займають невеликі площі.

За ступенем складності внутрішньої будови розрізняються прості і складні урочища: до простих ті, у межах яких є тільки фації, до складних – ті, в яких крім фацій є підурочища.

Місцевість – найбільш велика проміжна морфологічна одиниця ландшафту, яка характеризується особливим варіантом поєднання основних урочищ даного ландшафту. Це ПТК більш високого рангу, ніж урочище. Одночасно з цим поняттям виник ще один термін – тип місцевості (Ф.М. Мільков) – великі ПТК, відносно рівноцінні з точки зору господарського використання, з закономірним поєднанням урочищ, які не виступають морфологічними одиницями ландшафту (заплавний, над заплавно-терасовий, останцеві-вододільний та інші).

Морфологічна структура ландшафтів не є чимось незмінним – вона змінюється і ускладнюється з розвитком ландшафтів, причому процес ускладнення постійний і спрямований від простих одиниць до більш складних. Чим різноманітніша внутрішня будова ландшафту, тим складніша і довша історія його формування.

Ландшафтна унікальність острова Хортиці

Таким чином, оцінюючи ландшафтну цінність острова Хортиці, необхідно перш за все зазначити її унікальність, яка полягає в рідкісному поєднанні на одній невеличкій території різноманітних природних комплексів, які представляють більшість ландшафтів півдня України: цілинні степи, байрачні діброви, плавневі і скельні ландшафтні комплекси.

На території Україні аналогів подібного унікального природного утворення більше не збереглося!

Далі можливо проведення невеликих досліджень ландшафтів, використовуючи «Половий щоденник. Дослідження ландшафтів».